Я сиджу в чотирьох стінах.

Стіни давлять. Я в них гину.

Треба тільки випить трошки

І все стане понарошку.

Та мені не можна пити,

Я потрібен, аби жити,

Світові потрібно жити,

І для цього живу я.

А що стіни? Всі рожеві.

Давлять мене в порошневі

З моїх мрій, надій, думок -

Не замкнеш їх на замок.

Стіни давлять, життя плине,

І моя мета єдина -

Взяти й жити, жити, жити,

І для того  живу я.

Чи можуть мислити банани?
Томат, картопля, огірки?
Літатимуть чи павуки,

Коли їх кинути у ванну?
Чи можна з’їсти шмат Луни?
Венери, Сонця або Марсу,
Як їх їдять старі бекаси
В своїх садибах восени?
Коли замислюєш таке,
То знай, що ти - не бездоганний.
Лише тому нема догани,
Хто знає абсолютно все.
А ти сиди собі у ванній,
Їж тих томатів, огірків
Та змахуй з себе павуків -
Нехай турбуються банани.

Давайте пограємо в ніч,
Коли світять у небесах
Єдині, жагучі, палкі
Зорі на чорному тлі.
Не в сонце - розжарену піч -
А саме у зорі. Як маг,
Я зроблю вогні такі,
Що світяться тільки у сні -
Не жовті, мені не зич,
Не красні, як старий дах,
А срібні, білі, жаркі,
Як очі її - мої?

Я знав, що я ніколи не зроблю
Оту велику й глибоку могилу,
Я знав, що я ніколи не зарию
У цю пожовклу, стомлену землю
Своє дитинство, мрії і надії.
Я знав, що без пори не пожалію
Про всі мої, хоч й нерозумні дії…
Я знав усе. Тепер не до жалю

Вітер б’є в обличчя,
Наступає ніч.
Це мені не личить,
Це я кину в піч.
Відпочинку просить
Стомлена печаль,
А вітер змія носить,
Але й він впав. Нажаль…

Ядерна зима,
Місячна весна,
Пекельне літо
Мого світу.
Знаю я - нема,
Виходу нема
Із лабіринту
Трояндового квіту…

Все співає людство
Про кладовище мрій.
Вважаю самогубством
Збавлятися надій.
Вітер не вщухає,
Ніч покрила все,
Та я все ж не знаю,
Чого на серці зле…

Ядерна зима,
Місячна весна,
Пекельне літо
Мого світу.
Знаю я - нема,
Виходу нема
Із лабіринту
Трояндового квіту…

4/ /

Уві сні…
Там є картина на стіні.
На ній - костер
Та сиві квіти поміж хмар.
Восени…
Мені так гарно восени.
Картину стер,
Малюнок свій намалював.

Вітер носить
Жовту осінь за вікном,
Та з мене досить,
Хай все лишиться тільки сном.
Синя казка
Розгорнулась в небесах,
Але ясно -
Нема нічого у цих снах…

Уві сні…
Є біла пляма на стіні.
Картину стер,
Та свою не намалював.
Мабуть, я вмер,
Бо відчуваю тільки жах,
Жах перед тим,
Чого немає у цих снах…

Вітер носить
Жовту осінь за вікном,
Та з мене досить -
Це буде завжди тільки сном.
Синя казка
Розгорнулась в небесах
І мені ясно -
Щось має бути у цих снах…

Після недовгих міркувань я вирішив виністи свій арт-креатив на окремий блог так, щоб за ними можна було стежити RSSом (емайл-розсилки я так і не знайшов ).

Отже, читайте мене та… короче, енджой

Лінк на фід (кому треба та хто хоче) - http://capelist.blog.net.ua/feed/ .